І СОНЦЕМ СЛОВО ЗАСІЯЛО

Щоб написати шкільний твір треба добре володіти словом, а щоб написати казку чи вірш треба мати хоч трохи таланту і щиро любити рідну мову.   Саме такими  і є  читачі сільської бібліотеки Верхніх Воріт.

 Яскравим свідченням цього стали твори користувачів книгозбірні, надруковані  на сторінках  Всеукраїнської газети для дітей і дорослих «Журавлик», презентація  яких   під назвою «І сонцем слово засіяло», відбулася 2 лютого 2016 року  в Верхньоворітській  сільській  бібліотеці.

Молодих людей віком 14-15 років цікавлять питання майбутнього.  Тому слухати, а особливо читати  казки для них, на їхню думку неприйнятно. Але  бібліотекар Н. Приймич змогла донести до них глибину  і філософію відомого всім і такого водночас простого - складного  літературного жанру, як казка.  Виявляється,  дружба двох дівчаток, - це дружба цілого класу, а доброта, милосердя і взаємопідтримка  потрібні кожному з нас щодня. І саме про це розповідається у  «Пригодах чарівниць» - Ірини  Деркач та «Казці  про  квітку»,  яку написала  Катерина Сличко.  Різні за віком і життєвим досвідом дівчатка однаково цінують людські цінності  й прагнуть щастя.  Не зізнаючись у своїх потаємних думках, саме цього прагнуть всі діти і підлітки.

Логічно перейшовши до поезії,  ще одного  жанру, яким оволодівають наші юні читачі,  присутні  провели паралелі між творчістю відомих поетів В.Густі, В.Вовчка  (Христина Комарницька прочитала уривок з «Триптиху про мову» В. Вовчка) та Софії  Малильо. Адже дебют наших користувачів   розпочала  Марина Сличко  у 2014 році,  її вірш «Моя Україно»   був надрукований у № 9 газети «Журавлик», яка виходить у м. Харкові, і що дуже важливо -  на українській мові.  У бібліотеці, за участі мами – Сличко Н.І. було проведено презентацію «Я для України». Вірш  Антоніни  Заводяк «Я дякую Богу»  органічно влився до сценарію з нагоди  Дня Незалежності  України та відкриття меморіальної дошки односельчанам, учасникам Другої світової війни (1939-1941),  поезія «Люблю» стала окрасою свята працівників культури Воловецького  району. Антоніна  читала поезію  «Спогад про  друзів з літнього табору», яку вона  написала на закриття зміни у літньому таборі, що його було організовано залізничниками  для дітей із окупованих українських територій.  Так питання поваги до рідної мови органічно переплелось із болючим для українців сьогоденням – агресією на сході нашої держави.

Тож хай стануть реальністю слова А.Заводяк з вірша «Моя Україна» :

Тебе люблю й любитиму завжди :

В печалі й в радості щоденній

І свій народ я буду берегти,

Як сонечка осіннього промінчик.