ВИШИВКА

Вишивка - духовний символ нашого краю

Із пізнього вечора, аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну і червону нитки клала…

Укр. народна пісня

         Кожний народ багатий своїми традиціями, міцний своїми оберегами, славен своїми майстрами…

         Такими словами розпочалося засідання клубу «Родослав», що діє при районній бібліотеці для дорослих . Очередне засідання було присвячено вишивці.

           Розпочала засідання Фензь Марина Василівна - керівник гуртка "Художня вишивка".  Вона розказала про різні стилі у вишивці, звідки прийшла до нас вишивка. Члени клубу Клявенш Аніта Арнольдівна та Гребінь Юлія Юріївна розказали, як вишивати гладдю та хрестиком.

              

         Керівник гуртка "Художня вишивка" з членами клубу "Родослав"

            Фото на згадку в народному історико-краєзнавчому музеї

         Червона калина, різнобарвна вишиванка та щира пісня – це душа нашого українського краю. Може для когось Україна – це «Окраїна», а для нас – це наша «ненька», яку не обирають, яку плекають, дякуючи Богу за подаровану вранішню росу та «зоряну ясну ніченьку…»

         З давніх-давен наші  пращури прикрашали  власні  домівки рушниками.  І не лише для краси.  Рушник для язичників-слов'ян був все одно, що ікона для християн.  Згодом рушник став ніби доповненням ікони.  В народі вважають обов'язковим покривати ікону рушником, аби не накликати на родину біди. Рушник, як і колись, слугує оберегом оселі та роду. Але складно уявити сучасне житло, завішане рушниками.  Тому як альтернатива, все частіше наші домівки прикрашають вишиті картини, які дедалі частіше слугують як елемент дизайну інтер’єру, або ж , як доказ смаку чи майстерності самої господині.

         Отож, якщо рукоділля – це Ваше захоплення, то нехай Ваші роботи будуть неповторними і несуть в собі тепло Ваших рук.

Сорочки – вишиванки

         «Продаси сорочку – продаси своє щастя», – саме так колись бабусі повчали своїх онучат.  Вважалось, що сорочка – це не просто елемент одягу.  Вона несла в собі енергетику людини, була оберегом для свого господаря.  Тому, вишиваючи сорочку, наші предки ретельно підбирали і орнамент, і вишивальну техніку,  і гаму кольорів вишивки, щоб часом не зурочити.

         Чоловікам сорочки зашивали геометричними знаками, а жінкам – рослинними. Це відповідало суті статей: чоловік несе в собі духовний початок, а жінка покликана бути матір’ю.

         Вишиваючи сорочечку маленькому хлопчику, чи юнаку, мама проказувала: «Рости мій синочок могутнім,  як дубочок». Саме дубове листя із жолудями символізувало міцний початок майбутнього роду. А маленьким дівчаткам і неодруженим дівчатам  на сорочках вишивали, переважно, яскраві квіти – як символ цноти та процвітання роду.  Жоден стібок у вишиванці не був зайвим, кожна нитка вишивала долю своєму власнику.

         У наш час вишита сорочка – це, здебільшого, святковий одяг, який , здавалося б, не несе в собі ритуальний смисл. Але, як говорять у народі: «Мудрий нащадок ніколи не губить своє коріння. Створює нове не руйнуючи минулого».  Тож нехай, обрана Вами сорочка – вишиванка дійсно стане вашим оберегом і прикрасить не лише ваше тіло, а й зігріє вашу душу.

Обрядова вишивка

         Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв. Навіть не дуже досвідчена майстриня відрізнить «подільську» вишивку від «буковинської», «поліську» від «гуцульської» і т.д. Та якими б техніками не виконувалась вишивка: хрестиком, гладдю, занизуванням, мережкою, яка б кольорова гамма не переважала символізм орнаменту завжди мав визначне значення. Так, наприклад, на весільних рушниках часто вишивали гілки калини, або виноградну лозу, що символізують благополуччя та достаток у новоствореній сім’ї, обов’язково на весільному рушникові має бути «безкінечник», як ознака довгого життя у парі. А на вінчальних серветках зображають двоколірні фіалки (лише не лісові), як символо радості, поєднання "в парі", або ж червоні троянди – символ кохання. Наші діди – прадіди навіть знали спеціальні орнаменти, що допомагали примножувати рід. Це ромби, розділені на чотири частини, в кожній з яких – точка, як ідеограма (зображення) засіяного поля.    Рушник, яким випроводжали людину в останню путь, як правило, вишивали у жовто – коричневій гамі, жовтий, як колір опалого листя та достиглих хлібів, що означає завершення, кінець, а темні тона символізували невимовну тугу, глибокий траур. Хоча потрібно бути дуже обачним при комбінуванні кольорів, тому, що жовтий колір має суперечливі значення: з однієї сторони - це колір опалого листя, що означає завершення, а з другої - символ тепла, радощів і поваги. Це - колір золота і стиглого колоса, через які він уособлює сонячне світло. Все залежить від вибраного орнаменту та поєднання кольорів. Тож справжня майстриня завжди зважає на призначення своєї роботи.          Хоча, у наш час вишивка стала носити менш функціональний характер і перетворилась скоріш на елемент декору, чи так званий обрядовий акцент (вишиті рушники на весілля, хустинки на вінчання, святкові серветки, іменні логотипи і т.д.), та хочеться донести нашим нащадкам, як у свій час наші мами та бабусі повчали нас, народну мудрість: «Кожна людина сама обирає свою дорогу: вузьку чи простору, тернисту чи строкату. Кожним кроком своїм, кожним вчинком ми вишиваємо власний орнамент – свою долю».

Рушник - це дому  давній оберіг,

Він вишитий усякими нитками.

Споконвіків родину він беріг,

Бо вишитий матусеньки руками.

Рушник несли, як народився син чи доня,

У візерунках і у квітах запшних,

Щоби завжди щаслива була доля

Й усе найкраще було лиш для них.