НАРОДНИЙ МУЗЕЙ ВОЛОВЕЧЧИНИ

Одним із таких надбань багатьох поколінь Воловецького району саме і є музей, що знаходиться у районному центрі, в будинку культури. Мати у Волівці свій музей було мрією багатьох керівників, але, на жаль, вона так і не здійснилася через цілу низку причин. Ця мрія стала дійсністю тоді, коли за неї взялися справжні ентузіасти – працівники Воловецької районної бібліотеки Валентина ШУГАЄВА та Софія ГУБАШ.

Незгасною іскоркою, яка надихала їх на краєзнавчо-пошукову роботу, була діяльність добре знаного в районі самодіяльного художника, різьбяра, скульптора Федора Бабинця, який народився в селі Скотарське. Він у власному будинку влаштував своєрідний музей історії рідного краю. А в 1998 році силами бібліотечних працівників центральної районної бібліотеки, заручившись підтримкою тодішньої завідуючої райвідділом культури Вікторії Могіш та об'єднавши зусилля сільських бібліотекарів, в одній із вивільнених від книг кімнат почали створювати музей.
На сьогодні він займає дві кімнати і нараховує: 42 картини самодіяльних художників району, 13 стародавніх ікон, 18 рідкісних і цінних книг (видання 1904–1944 рр.), 195 предметів домашнього вжитку, 129 одиниць одягу, взуття, понад 4 тисячі фотографій, 749 документів та інших предметів. Тут і вироби писанкарок, ткаль, ковалів, різьбярів, гончарів, майстрів лозоплетіння, вишивки, народної ляльки та ін. Всі вони  зберігають дух минувшини, напоєні мудрістю рідної землі.

Експонати, з яких постає багатий духовний світ горян, – цікавий і потрібний подарунок для молоді, яка прагне пізнати минуле свого народу, його величезні культурні досягнення.

Головний інтер'єр музею складає житлова кімната верховинської хати, в якій значну частину займає піч, її буденне вбрання. Тут же знаходяться меблі та побутові речі, більшість з яких дерев'яні. У коморі, яка використовувалася не лише для зберігання продуктів харчування, а й речей домашнього вжитку, прилаштована грядка з чоловічим і жіночим святковим та буденним одягом, домотканими виробами.

Перед входом у житлову кімнату виставлено портрети талановитих верховинців, майстрів красного письменства Це передусім Лука Дем'ян, Василь Пагиря, Олекса Улинець, Федір Могіш, Софія Малильо, Марія Ігнатишин. Воловеччина оспівана ними у поезії та прозі, осмислена й відтворена на полотнах самобутніми митцями-живописцями Іваном Халусом з Тишева, Миколою Мацурою та Василем Шагуром із Завадки, Миколою та Ігорем (батьком і сином) Середами із Волівця, Василем Фуцуром та Павлом Бецою із Скотарського, Василем Понзелем з Нижніх Воріт та іншими.

Серед експонатів музею велику цінність представляють 35 рукописних альбомів з документами та фотографіями, зібраними і впорядкованими тематично. Окремі рукописні альбоми присвячені історії сіл: Кичірного, Буківця, Лазів, Латірки, Нової Розтоки, Скотарського, Щербівця та ін.
Щедра природа обдарувала людей Воловеччини різними талантами і уподобаннями. Насамперед їм присвячується експозиція "Воловеччина в історичних портретах", де представлені особи творчої інтелігенції, політичні та наукові діячі, серед яких: Володимир Сливка – колишній ректор Ужгородського національного університету; Іван Курах – хірург, головний лікар Ужгородської міської клінічної лікарні; Іван Лявинець – екзарх греко-католицької церкви Чехії; Георгій Калитич – академік, родом із с. Біласовиця та ін.

Серед фотографій – відоме обличчя посла Сойму Карпатської України Івана Григи, учасника голодних походів, делегата І з'їзду народних комітетів у Мукачеві Івана Шімона, депутата Чехословацького парламенту, першого голови районної ради Василя Шерецького та ін.
Оформлена велика експозиційна виставка документальних матеріалів, що має символічну назву "Стіна скорботи". Вона присвячена воловеччанам–учасникам Другої світової війни (1941–1945 рр.), Афганської війни (1978–1989 рр.), учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (1986 р.).

Усе, що є в музеї, надбали самі та дякуючи добрим людям, на котрих, як звісно, світ стоїть і стояти буде. Внесок жителів району в поповнення музею важко переоцінити.

При музеї діє фольклорно-етнографічний колектив "Верховинка" в кількості 23 чоловік, який упродовж років виходить на сцену і повертає до життя стародавні обряди – сватанки, весілля, вечорниці, пущання, святкування Святого Різдвяного вечора, Богоявлення та ін. Мистецький колектив заслуговує глибокої вдячності за самовіддану безкорисливу працю. Вона потребує неабиякого терпіння й втрати особистого часу, виконується, зазвичай, на громадських засадах. Уважне сприйняття присутніми  їхнього співу є свідченням публічного визнання корисності й важливості для громади такої праці.

Частими гостями музею  є відпочиваючі ЛОК турбази "Плай", а це насамперед учні шкіл Рівненської, Тернопільської, Київської областей, а також туристи та ділові люди з Угорщини, Німеччини, Польщі, Англії, студенти біблійної семінарії із Швейцарії та ін. Відвідавши музей, гості переконуються, що краєзнавчі музеї повинні бути в кожному місті, а в ідеалі – в кожному селищі та селі. Саме на це повинна націлювати програма розвитку музейної справи в Україні. На жаль, ці закони поки що не завжди виконуються.

Організатори музею не розпинаються на всіх перехрестях про любов до України. Вони просто живуть нею і в ній. Тому з метою естетичного виховання, формування духовної культури та від¬родження національних традицій В.Шугаєва, С.Губаш проводять з учнями шкіл району тематичні заняття, лекції, екскурсії. Все це є ефективним засобом живого і добре проілюстрованого навчання та доводить, що музей вчить творчо мислити, сприяє культурному розвитку. Вивчення історії своєї країни, історії регіону є головним напрямком краєзнавчої роботи музею як скарбниці національної культури.

Музей є гордістю української культурної спадщини Воловеччини й однією з найбільших скарбниць історичної пам'яті Верховини. У ньому знайдуть для себе матеріали краєзнавці, дослідники побуту, обрядів, звичаїв, народної медицини, лісового господарства, народних ремесел, спорту тощо.
Було б добре, якби музей вдалося переобладнати, модернізувати, створити нові експозиції, поглибити роботу по краєзнавчому обстеженню сіл району і розмістити все це в новому просторому приміщенні.

Іван ХЛАНТА, доктор мистецтвознавства, кандидат філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України